«Вишня»

Гра світла створює ілюзію, що вишневий цвіт не білий, а синьо-фіолетовий. Обман свідомості перезавантажує мозок. Він знає, які насправді квіти, але вже за мить відпускає думку і насолоджується. Теплим сонячним світлом, яке серед гілля знайшло новий прихисток. Плавними лініями та відчуттям, неначе опинився посеред саду. 

Натхнення знайшло Tanbelia у невеличкому селі. Був розпал повномасштабної війни, щоденні новини неабияк пригнічували. Так, дівчина відкрила доступний спосіб відволіктися — щовечора прогулювалася поміж маленькими хатинами, роздивлялася городи, господарства, сади. 

Якось побачила серед вулиці вишневе дерево. Одразу пригадала рядки Шевченка про хрущів, здивувалася, наскільки рясний цвіт. Контраст влучив у саму ціль — десь війна, жах, темрява, бруд. А тут — краса, тиша, спокій. 

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть…

Людські перегони для природи нічого не варті. Вона, неначе мудрий старець, спостерігає та дивується. Їй не потрібна влада, не потрібно володіти світом. Це — пил. Бо прийде весна, і все знову розквітне. Попри все.